На вихідні, відразу після роботи вирішила поїхати в Почаївську лавру. Багато чула різних розмов про це святе місце, яке творить дива і вирішила сама поїхати і на все подивитися. В п’ятницю зібрала швидко сумку і поїхала на ж/д вокзал. Кожного дня звідти їдуть маршрутки з Києва до Почаєва.
Сюрпризи почалися вже під час посадки. Хоча я забронювала собі місце з відкидною спинкою, все таки їхати цілу ніч, мене чомусь з іншими пасажирами пересадили в іншу, де спинка не відкидалася. Уявляєте, цілу ніч ось так просидіти сидячи? Це вже самий справжнісінький екстрім. Ми з пасажирами вирішили, що напевно в нашу маршрутку посадили якихось багатіїв, або ще когось в такому ж дусі.
Поїхали! До Почаєва, якщо хтось не знає, їхати добрих вісім годин. Отже якщо ми виїхали з Києва о дев’ятій вечора, то мали приїхати десь о п’ятій ранку. Уявляєте? Але я все таки вирішила поїхати і побачити все на власні очі.
Есктрім тривав майже усю ніч. Хоча в салоні грала музика, водій за кермом все таки заснув і ми ледве не перекинулися. Врятував усіх один хлопець, який сидів у мене за спиною. Всі в салоні заснули разом з водієм. Маршрутку почало носити по дорозі. Не спав тільки оцей хлопець. Він почав всіх будити і казати, щоб не спали, бо попадемо не в Почаїв, а у лікарню.
Пасажири звісно перелякалися. Водій сказав, що не спав дві доби. Бізнес є бізнес. Треба возити людей до Почаєва і заробляти гроші. Хлопець, який врятував усіх сів біля водія і сказав, що не буде давати йому спати. Так ми і їхали. Приїхали в Почаїв в 4.20 ранку.
Церква була ще закрита. Відкрилась о 5 ранку. Мені видали спідницю, бо в штанах не можна і я вистояла всю службу. Людей – море! До ікони ледве добралася. Черга як у метро в годину пік!
О 9 ранку ми сіли в маршрутку і почали чекати, коли поїдемо назад. В Почаєві сподобалося, але дуже стомилася і хотіла швидше в Київ. Віз нас назад вже інший водій. Нашого соню замінили з чого я була дуже задоволена. Не хотіла потрапити в аварію на зворотній дорозі. Ось так ми їздили в Почаїв. Хіба не екстрім? До речі, чекаю на диво…
